Jak rozmawiać z dziećmi na temat sytuacji w Ukrainie?

Wojna w Ukrainie wstrząsnęła Polską i całym światem. Dzieci i młodzież doświadczają ogromnego lęku, strachu o zdrowie i życie swoje oraz najbliższych (rodziców, rodzeństwa, dziadków). Od kilku ostatnich dni towarzyszą im niewyobrażalnie trudne, nieznane dotąd odczucia i emocje, z którymi bez pomocy osób dorosłych nie będą w stanie przetrwać okresu wojny, nie tracąc zdrowia fizycznego i psychicznego oraz poczucia bezpieczeństwa.

Udostępniane wszystkimi kanałami informacyjnymi informacje o zagrożeniu docierają, zarówno do polskich dzieci i uczniów, jak i do mieszkających w naszym kraju dzieci i rodzin z Ukrainy. W polskich szkołach uczy się obecnie ponad 60 tys. ukraińskich uczniów.

Obecnie ogromnym wyzwaniem jest zapewnienie realnej, solidarnej pomocy wszystkim, którzy przybyli z Ukrainy w ostatnich dniach lub dotrą do Polski w najbliższym czasie. ONI szczególnie potrzebują wsparcia i pomocy nauczycieli, wychowawców, psychologów, pedagogów − w szkole, placówce oświatowej czy poradni psychologiczno-pedagogicznej.

W obliczu trwającej sytuacji kadra pedagogiczna polskich szkół i placówek powinna być gotowa, zarówno od strony organizacyjnej, jak i mentalnej, do podejmowania nowych zadań i obowiązków, takich jak np. zapewnienie uczniom odpowiednich warunków pracy na lekcji, podczas zajęć dodatkowych i terapeutycznych oraz wypracowanie właściwego stylu prowadzenia rozmów na temat toczącej się wojny.

W szkole niezbędna jest rozmowa o emocjach uczniów, a także rzetelna, dostosowana do wieku i możliwości percepcyjnych dziecka, informacja o aktualnej sytuacji związanej z wydarzeniami w Ukrainie.

1. Na co rodzice powinni zwracać uwagę podczas rozmów z dziećmi?

• nie wzbudzać u uczniów niepotrzebnego lęku i niepokoju, dać dzieciom przestrzeń do mówienia o swoich uczuciach i emocjach;
• wskazać sposoby radzenia sobie w trudnej psychologicznie sytuacji, w obliczu obciążenia, strachu (każda rodzina ma swoje rytuały – np. spacer, wspólna gra, rozmowa i in.)
• bacznie obserwować dziecko pod kątem zapewnienia pomocy i dopytywać – czego potrzebuje;
• przedstawiać obecną sytuację (informacje dotyczące sytuacji politycznej, źródeł konfliktu);
• podkreślić konieczność korzystania tylko ze sprawdzonych źródeł informacji, bowiem nie wszystkie komunikaty pojawiające się mediach są prawdziwe (fake newsy – wskazać, jak identyfikować propagandę, jak bezpiecznie poruszać się w cyberprzestrzeni i na co zwracać szczególną uwagę);
• omówić bądź przypomnieć zasady bezpieczeństwa, sygnały alarmowe, elementy obrony cywilnej, pierwszą pomoc;
• informować, jakiego wsparcia dziecku może udzielić przedszkole lub szkoła;
• poinformować, do jakich osób, instytucji, urzędów mogą się zwrócić o pomoc uczniowie – uchodźcy.

2. Podczas rozmów z dziećmi z Ukrainy należy:

• uwzględnić ich potrzebę okazywania innych emocji i uszanować decyzję o potrzebie rozmowy na temat toczącej się wojny;
• wzmacniać ich poczucie bezpieczeństwa; nie wzbudzać u uczniów niepotrzebnego lęku i niepokoju informować dzieci, że z całego świata na Ukrainę kierowane jest wsparcie, w tym humanitarne, którego celem jest zakończenie działań wojennych;
• podkreślać, że Polska jest bezpiecznym krajem, przyjmuje uchodźców z terenu Ukrainy i obejmuje ich pomocą;
• ustalić, jakiego rodzaju pomocy potrzebuje dziecko lub jego rodzina;
• nie wzbudzać u dzieci niepotrzebnego lęku i niepokoju, dać im przestrzeń do mówienia o uczuciach i emocjach;
• wskazać sposoby radzenia sobie w trudnej psychologicznie sytuacji, w obliczu obciążenia, strachu;
• bacznie obserwować dziecko pod kątem zapewnienia pomocy psychologiczno-pedagogicznej;
• przedstawiać obecną sytuację (informacje dotyczące sytuacji politycznej, źródeł konfliktu);
• podkreślić konieczność korzystania tylko ze sprawdzonych źródeł informacji, bowiem nie wszystkie komunikaty pojawiające się mediach są prawdziwe (fake newsy – wskazać, jak identyfikować propagandę, jak bezpiecznie poruszać się w cyberprzestrzeni i na co zwracać szczególną uwagę);
• omówić bądź przypomnieć zasady bezpieczeństwa, sygnały alarmowe, elementy obrony cywilnej, pierwszą pomoc;
• informować, jakiego wsparcia im i ich rodzinom może udzielić przedszkole lub szkoła;
• poinformować, do jakich osób, instytucji, urzędów mogą się zwrócić o pomoc uczniowie uchodźcy.

3. Aby rozmowy z ukraińskimi dziećmi i młodzieżą dawały im poczucie bezpieczeństwa, należy:

• pomimo bariery językowej wprowadzić skuteczny sposób i formę porozumiewania się z uczniami i ich rodzinami, aby poznać ich potrzeby i udzielić odpowiedniego wsparcia;
• ustalić, czy uczeń lub jego rodzina potrzebują pomocy;
• zapewnić o gotowości społeczeństwa polskiego do udzielania wszelkiej możliwej pomocy;
• wskazać w najbliższym i dalszym otoczeniu osoby, urzędy, instytucje, które mogą świadczyć pomoc;
• w zależności od potrzeb objąć dziecko i jego rodzinę pomocą psychologiczno-pedagogiczną;
• zapoznać z podstawowymi zwrotami w języku polskim, różnicami w życiu codziennym w Polsce i w Ukrainie.

4. Dodatkowo ważne jest, aby z polskimi uczniami podczas rozmów:

• omówić skuteczne sposoby i formy porozumiewania się z dziećmi z Ukrainy;
• informować, jak można pomagać swoim ukraińskim rówieśnikom;
• zapoznać z podstawowymi zwrotami w języku rosyjskim, ukraińskim, angielskim;
• wyrażać szacunek wobec osób innej narodowości oraz elementów kultury ukraińskiej;
• wyszukiwać w klasach „liderów” opinii – uczniów często znających podstawy języka obcego oraz wyrażających zainteresowanie polityką międzynarodową, którzy w małych społecznościach szkolnych mogą służyć za wzór do naśladowania dla polskich uczniów.

Rekomendacje od pedagogów:

1. Nie łudźmy się, że dzieci nie wiedzą – każdemu z nich gdzieś obiły się słowa „atak, wojna, zagrożenie”. W dzieciach lubią pracować także nienazwane napięcia bliskich im osób dorosłych – nie udawajmy więc, że nic się nie dzieje, ale też selekcjonujmy informacje. Dzieci nie muszą wiedzieć o wszystkim, należy dostosować komunikat do ich wieku.
2. Dobrze jest nazwać dzieciom to, co się dzieje – że czytamy wiadomości, rozmawiamy z bliskimi, bo na Ukrainie zaczęła się wojna. Nie oglądajmy z nimi telewizji, nie pokazujmy wszystkich zdjęć – nie chodzi o to, by coś ukrywać, ale też należy zapraszać do wspólnego śledzenia tej sytuacji. Niektóre treści mogą być dla dzieci niezrozumiałe, za trudne lub miażdżące swoim ciężarem. Każdy rodzic powinien umieć dostosować treści do wieku i wrażliwości swojego dziecka.
3. Dzieci mogą pytać, czy coś nam grozi – nie lekceważmy tego pytania. Wojna zawsze niesie zagrożenie, choć w tym momencie ono nas bezpośrednio nie dotyczy. Dajmy się w tym momencie wygadać dzieciom, ale też dopytajcie o ten lęk – czego się boją najbardziej. Powiedzmy, że to normalne bać się w takiej sytuacji, która jest nam nieznana, więc pojawiają się różne myśli i uczucia. I nie zagadujmy tego – dajmy wypowiedzieć się dzieciom, nie szukajmy od razu odpowiedzi. Niech ich niepokoje, strachy, lęki mają szansę zostać wypowiedziane. Słuchajcie – jak najuważniej, ale pamiętajcie, że nie zawsze i nie na wszystko potrzebna jest odpowiedź
4. Na dziecięcy lęk najlepiej działa sprawczość – pokażmy dzieciom, na co mamy wpływ – możemy się zaangażować w jakieś działania, ale też zrzućmy to napięcie w formach różnej aktywności – sportowej, pomocowej. Powiedzcie też, że dzieci mogą się przy Was czuć bezpieczne (nawet jeżeli nie macie co do tego 100% przekonania). Poczucie sprawczości dorosłych bardzo redukuje dziecięcy lęk.
5. To czas na dużo przytulania, dotyku, uścisków, spacerów, aktywność fizyczną. Lęk osadza się w ciele – aktywność pomaga sobie z nim poradzić.
6. Jeżeli sobie nie radzicie z lękami dzieci – poszukajcie wsparcia. Jeżeli nie radzicie sobie ze swoim lękiem – najpierw poszukajcie wsparcia dla siebie, by móc się stać wsparciem dla Waszych dzieci.

1. На що слід звертати увагу батькам, розмовляючи з дітьми?

• не викликати в учнів зайвого страху та тривоги, дати дітям простір для розмови про свої почуття та емоції;
• вказати способи подолання психологічно складної ситуації, в умовах стресу, страху (у кожній родині є свої методи – наприклад, прогулянка, спільна гра, розмова тощо)
• уважно спостерігати за дитиною в плані надання допомоги і запитувати – що їй потрібно;
• представити поточну ситуацію (інформацію про політичну ситуацію, джерела конфлікту);
• підкреслити необхідність використання лише перевірених джерел інформації, оскільки не всі повідомлення, що з’являються в ЗМІ, є правдивими (фейкові новини – вкажіть, як розпізнати пропаганду, як безпечно орієнтуватися у кіберпросторі та на що звернути особливу увагу);
• обговорити або пригадати правила безпеки, сигнали тривоги, елементи цивільного захисту, надання першої допомоги;
• повідомити дитині, яку підтримку може надати дитсадок чи школа;
• повідомити, до яких людей, установ та офісів можуть звернутися за допомогою студенти – біженці.

2. Під час спілкування з дітьми з України потрібно:

• враховувати їхню потребу виявляти інші емоції та поважати рішення про необхідність говорити про війну, що триває;
• посилити відчуття безпеки; не викликати у учнів зайвого страху та тривоги, інформуючи дітей про те, що в Україну з усього світу спрямовується підтримка, у тому числі гуманітарна, спрямована на припинення бойових дій;
• підкреслити, що Польща є безпечною країною, приймає біженців з території України та підтримує їх;
• з’ясувати, якої допомоги потребує дитина чи її сім’я;
• не викликати у дітей зайвого страху та тривоги, дати їм простір для розмови про почуття та емоції;
• вказати способи подолання складної психологічної ситуації, в умовах стресу та страху;
• уважно стежити за дитиною в частині надання психолого-педагогічної допомоги;
• представити поточну ситуацію (інформацію про політичну ситуацію, джерела конфлікту);
• підкреслити необхідність використання лише перевірених джерел інформації, оскільки не всі повідомлення, що з’являються в ЗМІ, є правдивими (фейкові новини – вкажіть, як розпізнати пропаганду, як безпечно орієнтуватися у кіберпросторі та на що звернути особливу увагу);
• обговорити або пригадати правила безпеки, сигнали тривоги, елементи цивільного захисту, надання першої допомоги;
• інформування про те, яку допомогу садочок чи школа може надати їм та їхнім родинам;
• повідомити, до яких людей, установ та офісів можуть звернутися за допомогою студенти – біженці.

3. Щоб спілкування з українськими дітьми та молоддю давали їм відчуття безпеки, необхідно:

• незважаючи на мовний бар’єр, запровадити ефективний спосіб і форму спілкування з учнями та їхніми родинами з метою пізнання їхніх потреб та надання належної підтримки;
• визначити, чи потребує учень чи його родина допомоги;
• забезпечити готовність польського суспільства надати всю можливу допомогу;
• вказувати в найближчому та більш віддаленому оточенні людей, офіси та установи, які можуть надати допомогу;
• надавати дитині та її родині психолого-педагогічну допомогу залежно від потреб;
• вивчити основні фрази польською мовою, відмінності в повсякденному житті Польщі та України.

4. Крім того, важливо, щоб під час розмов з польськими студентами:

• обговорювати ефективні способи та форми спілкування з дітьми з України;
• інформування про те, як ви можете допомогти своїм українським одноліткам;
• вивчити основні фрази російською, українською та англійською мовами;
• висловлювати повагу до людей інших національностей та елементів української культури;
• шукайте в класі лідерів – учнів, які часто знають ази іноземної мови та виявляють інтерес до міжнародної політики, які в невеликих шкільних спільнотах можуть служити взірцем для польських учнів.

Рекомендації наших вихователів:

1. Не обманюймо себе, що діти не знають – кожен з них десь чув слова «напад, війна, загроза». Діти також люблять працювати з неназваними проблемами дорослих, яких вони стосуються – тому не будемо робити вигляд, що нічого не відбувається, а також приховувати інформацію. Діти не повинні знати про все, інформація має бути адаптовано до їх віку.
2. Добре розповідати дітям, що відбувається – щоб ми читали новини, спілкувалися з рідними, бо в Україні почалася війна. Не будемо дивитися з ними телевізор, не будемо показувати всі фотографії – це не те, щоб щось приховувати, а запрошувати їх разом стежити за ситуацією. Деякий вміст може бути незрозумілим для дітей, занадто складним або надто важким. Кожен з батьків повинен мати можливість адаптувати зміст до віку та чутливості своєї дитини.
3. Діти можуть запитати, чи не загрожує нам небезпека – не ставтеся до цього питання легковажно. Війна завжди несе загрозу, хоча на даний момент вона нас безпосередньо не стосується. У цей момент дозволимо дітям поговорити з нaми, але також запитаємо про цей страх – чого вони бояться найбільше. Скажімо, це нормально боятися в незвичній для нас ситуації, і тому виникають різні думки і почуття. І давайте будемо про це говорити – нехай діти висловлюються, не будемо шукати відповіді відразу. Нехай їхні тривоги,страхи мають шанс висловитися. Слухайте – якомога уважніше, але пам’ятайте, що не завжди і не на все потрібна відповідь
4. Спритність найкраще діє на дитячу тривожність – давайте покажемо дітям, на що ми впливаємо – ми можемо займатися деякими видами діяльності, але також звільняємо цю напругу у вигляді різних занять – спорту, допомоги. Також скажіть, що діти можуть почувати себе в безпеці з вами (навіть якщо ви не впевнені в цьому на 100%). Почуття свободи у дорослих значно зменшує дитячу тривогу.
5. Настав час для багатьох обіймів, дотиків, прогулянок і фізичної активності. У тілі накопичується тривога – активність допомагає впоратися з нею.
6. Якщо ви не можете впоратися з дитячими страхами – шукайте підтримки. Якщо ви не можете впоратися зі своєю тривогою – спочатку знайдіть підтримку для себе, щоб мати можливість підтримувати своїх дітей.